2 січня 2026 року виповнюється 94 роки з дня народження видатного американського вченого українського походження, засновника та беззмінного редактора протягом майже 50 років єдиного на Заході україномовного історичного журналу «Український історик», ініціатора, співзасновника та багаторічного президента Українського історичного товариства (УІТ), професора Любомира Романа Винара (1932–2017).
Народився Любомир Роман Винар 2 січня 1932 р. у Львові, в родині відомих українських педагогів Івана Винара та Євфрозини з дому Дорик. Батько вченого під час Визвольних змагань служив у Богданівському полку, згодом був директором Приватної дівочої гімназії ім. Іллі та Іванни Кокорудзів, мама – директоркою народної школи ім. Б. Грінченка у Львові.
У 1944 р. родина Винарів виїхала спочатку до Криниці, потім – до м. Одерберґу (Богумін), звідти до Праги, після закінчення Другої світової війни – до Баварії (Мюнхен, Карлсфельд, Бертесґаден). Майбутній дослідник навчався в гімназіях спочатку в Карлсфельді, згодом в Берхтесґадені, де склав у 1949 році іспит зрілості.
Сімнадцятирічним юнаком у таборі для переміщених осіб у Берхтесґадені брав участь у діяльності студентської товариства національного солідаризму «Зарево», очолюючи спочатку його Літературну, а потім – Історичну комісію. Ще в 1949–1950 рр. майбутній історик заснував літературознавчий журнал «Юність», біля якого гуртувалися молоді інтелектуальні сили еміграційної України.
В Німеччині вивчав суспільні і політичні науки у Мюнхенському університеті Максиміліана Людвіка, де серед інших слухав лекції Х. Ортеґи-і-Ґассета. Українську історію, археологію та літературу вивчав в Українському вільному університеті, де його викладачами були Ю. Бойко, М. Глобенко, Г. Ващенко, Б. Крупницький, В. Кубійович, П. Курінний, О. Оглоблин, Н. Полонська-Василенко та ін.
Під впливом літератури та оповідей батька найбільшим зацікавленням стала історія, особливо – історія України. Але після переїзду до Америки майбутній вчений не міг знайти роботу за фахом й у Вестерн Резерв Університеті (Western Reserve University) в Клівленді розпочав вивчення бібліотечних наук й архівознавства. Дипломну (магістерську) роботу захистив під керівництвом відомого американського фахівця з бібліотечної справи Джесі Шіри. В цей час активно працював над докторською дисертацією.
У 1957 р. захистив дисертацію «Українсько-молдавські політичні взаємини в другій половині ХVІ ст.» в Українському вільному університеті.
Згодом спочатку англійською, потім – українською мовою опублікував своє магістерське дослідження «Історія раннього українського друкарства», а в 1962 р. як габілітаційну працю на УВУ – дослідження про Андрія Войнаровського. В майбутньому він не поривав зв’язків зі своєю alma mater – Українським вільним університетом, де пройшов шлях від студента до звичайного (повного) професора.
У 1962 р. Л. Винар одружився з Анною Терезою Кузьмич, яка на все його життя стала близьким другом і співробітником. Подружжя виховувало доню Наталю.
Понад 35 років Любомир Винар працював в американських університетах, де також став засновником і організатором праці науково-дослідних осередків – Бібліографічного наукового центру при Бовлінґ-Ґрінському університеті в Огайо (1965), Наукового центру дослідження етнічних публікацій і культурних установ у США при Кентському державному університеті (1972), де також заснував і протягом багатьох років редагував журнал «Ethnic Forum»(1980–1996), був президентом Американської міжуніверситетської ради етнічних студій в Огайо (1978–1984), яка координувала працю 27 університетів і коледжів, заступником голови Асоціації для студій національностей (СССР і Східна Європа, 1978–1982), головою Славістичної секції Американської бібліотекарської асоціації (1977–1978, 1980). Протягом кількох років редагував бібліографічно-довідкову серію бібліотеки Колорадського університету. Крім того, дослідник був одним із перших консультантів з українознавства Гарвардського університету, членом Дорадчої ради програми українознавчих студій Іллінойського університету.
Активно працював в українських громадських та наукових установах. Очолював Конференцію центральних українських академічних професійних товариств, яка об’єднувала головні професійні установи в Америці, був одним із засновників (1961), а пізніше – президентом Української американської асоціації університетських професорів, у 90-х роках – головою Академічної ради при Уряді Української Народної Республіки в екзилі, неодноразово очолював Світову наукову раду при Світовому конгресі українців. Співпрацював з історично-філософічною секцією НТШ, опрацював значну кількість гасел для «Енциклопедії українознавства». Від 1954 р. Любомир Винар активно працював в Історичній секції Української вільної академії наук (УВАН) у США, яку очолював від 1992 р. У 1998 р. його було обрано віце-президентом УВАН і головою Видавничої комісії. Очолював також Комісію УВАН з етнічних дослідів.
Людина вражаючої енергії і працелюбності, Любомир Винар став одним із організаторів наукових конгресів і конференцій в Європі, Америці, Канаді та в Україні, серед яких – Міжнародні конгреси українських істориків, Конгреси Міжнародної асоціації україністів.
Намагаючись вшанувати пам’ять близьких йому українських вчених діаспори, допомогти українським науковим та освітнім установам, Л. Винар організовував допомогові акції (для побудови пам’ятників на могилах українського літературознавця Остапа Грицая та видатного історика Олександра Оглоблина, допомоги Львівській національній науковій бібліотеці України імені Василя Стефаника, Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського, Науковій бібліотеці Національного університету «Острозька академія» тощо).
Під керівництвом Л. Винара УІТ стало патроном музеїв М. Грушевського у Києві та Львові, Інституту досліджень української діаспори при Національному університеті «Острозька академія», створеного у 2002 р. за ініціативою вченого, підтриманою ректором Ігорем Пасічником.
© ДЖЕРЕЛО світлин: Фото відвідин професором Любомиром Винарем Острозької академії взято з архіву Українського історичного товариства.
Бібліографія дослідника нараховує понад 2000 праць з історії українського козацтва, історії української культури, історії державності України ХХ ст., української історіографії, бібліографії, біографістики, етнічних досліджень та допоміжних історичних дисциплін. Л. Винар став засновником та редактором низки видавничих серій УІТ: «Грушевськіяна» (від 1966), «Мемуаристика» (від 1967), «Історичні монографії» (від 1965), «Епістолярні джерела грушевськознавства» (від 1997) та ін., автором низки монографій. Серед численних редагованих дослідником видань – перший «Історичний атлас України» (1980).
За заслуги в розвитку української науки Світовим конгресом українців був обраний «Українцем року» (1984), нагороджений «Медаллю Св. Володимира» (1993). Президією НТШ у Львові нагороджений медаллю Михайла Грушевського (1994), Міжнародним Фондом М. Грушевського – дипломом за визначний внесок в справу повернення Україні М. Грушевського (1996). Івано-Франківська обласна організація Всеукраїнської спілки краєзнавців відзначила Л. Винара премією імені академіка Івана Крип’якевича (2000). У 2010 р. багатолітню працю вченого відзначила Фундація імені Тетяни й Омеляна Антоновичів. Вченого було обрано Почесним академіком Національного університету «Острозька академія» (1999), Почесним доктором Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (2002), Почесним професором Волинського національного університету імені Лесі Українки (2006).
Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (2017, посмертно).
